Дівчина у потягу - Страница 72

Я гадки не маю, що вони з нею робитимуть — напевно, попередять? Це обов’язково допоможе, якщо ми наполягатимемо на судовому наказі про заборону наближатися до нашої родини. Сподіваюся, задля Тома, до цього не дійде.

Після того як Том пішов на роботу, ми з Еві рушаємо до парку, граємося на гойдалках, на маленьких дерев’яних конячках-гойдалках, тому, коли я саджаю її назад у візочок, вона миттєво засинає — тож я можу рушати по крамницях. Ми рухаємося глухими вулицями до великої крамниці «Сейнсбері». Рухаємося в об’їзд, де набагато спокійніше, рух дуже повільний, і в будь-якому разі ми маємо пройти повз номер тридцять чотири на Кренгем-стрит.

Навіть тепер, коли я крокую повз цей будинок, трохи тремчу — у животі немов метелики пурхають, губи мимоволі розповзаються в посмішці, щоки пашать рум’янцем. Пригадую, як поспішала сходами, сподіваючись, що ніхто з сусідів мене не помітить, як готувалася у ванній до нашої зустрічі, пахтилася, вдягала білизну, яку носиш тільки задля того, щоб з тебе її скинули. Потім я отримувала повідомлення, що він уже біля вхідних дверей, і ми проводили годину-дві нагорі, у спальні.

Рейчел він запевняв, що в нього зустріч із клієнтом чи то з приятелями пішли пива випити.

— А ти не хвилюєшся, що вона перевірить? — запитувала я, він хитав головою, відганяючи саму думку.

— Я добре вмію брехати, — якось із посмішкою зізнався він. А ще одного разу зізнався: — Навіть якщо вона перевірить… річ у тому, що назавтра Рейчел уже нічого не пам’ятатиме. — І лише тоді я почала розуміти, наскільки в нього все погано.

Посмішка вмить стерлася з мого обличчя, коли я пригадала ці розмови. Коли Том змовницьки до мене посміхався, пестячи пальцями мій живіт, і весело запевняв: «Я добре вмію брехати», він добре вміє брехати, до того ж виходить природно. Я сама пересвідчилася: наприклад, під час нашого медового місяця він умовив адміністраторів готелю, щоб нам дали номер. Чи то, наприклад, на роботі відмовився від додаткових годин, посилаючись на непередбачувані сімейні обставини. Усі люди брешуть, зрозуміло, що всі ошукують, тільки коли неправду говорить Том — йому віриш.

Пригадую сьогоднішній сніданок: я піймала його на брехні, і він одразу ж зізнався. Мені немає про що хвилюватися. Він не зустрічається з Рейчел за моєю спиною! Яке безглуздя! Припустимо, колись вона була привабливою — коли вони познайомилися, вона була доволі симпатичною — але зараз вона погладшала не на жарт. Хай там як, він би ніколи до неї не повернувся! Тільки не після того, що вона йому, нам, заподіяла — після всіх цих неприємностей, безглуздих нічних дзвінків, кидання слухавок, недоладних повідомлень.

Я стою в проході з консервами, Еві продовжує, дякувати господу, міцно спати у візочку, і згадую ті телефонні дзвінки, про той випадок — чи то випадки? — коли я прокидалася, а в ванній кімнаті горіло світло. За зачиненими дверима я чую його низький, ніжний голос. Він її заспокоював, я достеменно знаю. Він запевняв мене, що іноді вона була такою розлюченою, що погрожувала прийти до нас додому, до нього на роботу, кинутися під потяг. Можливо, він і вміє добре брехати, але я бачу, коли він говорить правду. Мене йому не обдурити.

Вечір

Лише уявіть — він мене таки обдурив, чи не так? Коли сказав, що розмовляв із Рейчел телефоном, що голос її звучав добре, набагато ліпше, майже весело, я ані на мить в цьому не сумнівалася. І коли він в понеділок ввечері повернувся додому, я запитала його, як пройшов день, і він розповів про доволі важкі перемовини, що сталися вранці, я співчутливо слухала, навіть жодного разу не запідозривши, що вранці в нього взагалі не було перемовин, що весь цей час він сидів у кав’ярні в Ешбері з колишньою дружиною.

Ось про що я розмірковую, поки дуже обережно та турботливо розвантажую посудомийну машинку, поки Еві спить, а дзенькіт посуду міг би її розбудити. Він таки дурить мене. Мені відомо, що він не завжди стовідсотково щирий зі мною. Наприклад, ця історія з його батьками — як він запросив їх на весілля, але вони відмовилася прийти, бо гнівалися через те, що він кинув Рейчел. Мені завжди здавалося це дивним, оскільки ті два рази, коли я розмовляла з його матусею, вона, здавалося, із задоволенням зі мною спілкувалася. Вона була люб’язною, зацікавлено розпитувала про мене та Еві.

— Я щиро сподіваюся, що ми невдовзі зможемо побачити онуку, — казала вона, однак, коли я розповіла про це Тому, він відмахнувся.

— Вона просто намагається змусити мене запросити їх у гості, - відповів він, — тільки для того, щоб вона могла відмовитися. Гра м’язами. — Вона взагалі не спілкувалася як жінка, що грала м’язами, але я не стала наполягати. Підкилимові інтриги в чужих родинах завжди незрозумілі. У нього власні причини для того, щоб тримати батьків на відстані, я розумію, що він так і далі поводитиметься. Для нього найголовніше — захистити мене та Еві.

Тоді чому саме зараз я гадаю, чи то є правдою? Уся річ у цьому будинку. Сама ситуація, усе, що тут коїться, — усе змушує мене сумніватися в собі, сумніватися в нас. Якщо я не буду обережною, підозри зведуть мене з розуму, усе закінчиться тим, що я уподібнюся до неї. Уподібнюся до Рейчел.

Я сиджу тут, чекаю, щоб витягти простирадло з сушарки. Міркую над тим, щоб увімкнути телевізор і подивитися, чи не розпочався серіал «Друзі», серія, яку я ще не подивилася три сотні разів. Чи то зайнятися йогою, пригадую про роман на приліжковій тумбочці — за минулі два тижні я прочитала лише дванадцять сторінок. Розмірковую про ноутбук Тома, який стоїть на кавовому столику у вітальні.